Тамара Марценюк: «Ніколи не пізно вчитись і самовдосконалюватись»
Тамара Марценюк: "Ніколи не пізно вчитись і самовдосконалюватись". Частина друга
У другій частині інтерв'ю Тамара Марценюк розповіла про власні підходи у викладанні, про мотивацію студентства та поділилась корисними ресурсами для викладачів.
Про інноваційні методи викладання: робота в групах, спільні дослідження та використання технологій
Я часто використовую співвикладання та запрошую на свої пари цікавих гостей. Окрім того, заохочую працювати в групах над спільними проектами, наприклад, гендерний аналіз певної партії на курсі «Гендер і політика». На мій погляд, студенткам подобаються дослідницькі роботи, навіть «польові дослідження». Зокрема, спільно із Національним екологічним центром України у рамках курсу «Гендер і економіка» ми робили подібне дослідження про вплив великих агропромислових об'єктів на сільські громади (зокрема, на сільських жінок). Як результат, ми презентували та опублікували дослідження. Також я заохочую студентство писати фахові есеї на цікаві теми, аби потім мати можливість опублікувати їх на різних ресурсах – в журналі соціальної критики «Спільне», гендерному журналі «Я», онлайн-ресурсі «Гендер для всіх» та інших.
Зазвичай більшість методів викладання, які я використовую у роботі – досить вдалі. Найбільшою проблемою є робота в групах над спільними проектами. Це не завжди спрацьовує, бо передбачає відповідальність усіх. А бувають випадки, коли хтось «сачкує», або ж бракує комунікації, тоді група не хоче разом представляти результати. Є студенти, які більше люблять індивідуальну роботу, але, на мою думку, робота у групі, спільноті, колективі – це реальність сучасного життя. І цьому теж варто вчитися.
Коли я тільки починала викладати і мала менше курсів, то для комунікації зі студентами певного курсу ми використовували Google groups – було зручно обмінюватись інформацією, але доводилось витрачати на це багато часу. Був певний період, коли я активно використовувала Moodle як платформу для навчання. Однак, подекуди, траплялися технічні проблеми, і доводилось заново підвантажувати матеріали, тому тепер я майже не використовую цю платформу. Наразі ми обмінюємось інформацією радше у Facebook-групі кафедри соціології Києво-Могилянської академії.
Про практичні завдання в рамках курсів
Зазвичай практичне завдання – це письмова робота, яка виконується протягом певного періоду вдома і презентується на останніх парах, однак, це лише 30-50% від оцінки. Я не практикую «реферати», які передбачають компіляцію тексту чи навіть плагіат. Намагаюся давати практичні завдання: дослідження (наприклад, становище жінок у певній суспільній сфері - ринок праці, політика тощо); гендерний аналіз певних політичних партій України в рамках курсу «Гендер і політика»; есей на основі аналізу власного досвіду (наприклад, в рамках курсу «Вступ до гендерних студій»); рецензія на фільм тощо. На мою думку, такі завдання важливі тим, що:
1. Демонструють зв'язок і співпрацю університету та ширшої публіки, наприклад, громадянського суспільства;
2. Надають можливість випробувати теоретичні знання і роботу в групах;
3. Сприяють виробленню навичок комунікації, адже навчання – це зворотній процес, а комунікація як така є складнішою, ніж здається.
Про інклюзію в українських університетах
Передусім, перешкодою є відсутність інфраструктури для студентства із інвалідністю. А ще – перевантаження студентських груп, тому у викладачів є мало часу, аби втілювати індивідуальний підхід чи індивідуальний план для осіб із особливими потребами. Для сприяння інклюзивності, насамперед, необхідно надати можливість дистанційного навчання, чималий відсоток балу від роботи вдома (написання есе чи проведення дослідження), збільшення годин для індивідуальних консультацій.
Як мотивувати студентів?
У своїй роботі я постійно намагаюся включати в курс оновлену інформацію, зацікавлюю студентів брати участь у конференціях, конкурсах, публічних лекціях, заохочую їх готувати публікації у певних виданнях. Зазвичай студентству подобається, коли є можливість презентувати результати своєї роботи на конференціях і опублікувати результати своєї діяльності. Я маю приклади публікацій у співавторстві (часто це курсові чи дипломні роботи під моїм керівництвом), наприклад, «Чинники подолання "скляної стелі" в бізнесі в Україні», «Гендерна нерівність на ринку праці України у сфері інформаційних технологій», «Особливості політики гендерної пріоритетизації у вищій освіті : досвід Німеччини для України» та інші.
Навчатись ніколи не пізно
Цей принцип активно втілюється у міжнародних освітніх програмах. Підхід "освіта протягом життя" (life-long education) передбачає, що ми у будь-який період роботи можемо потребувати певних знань чи навичок, і готові їх отримати. Тобто, ніколи не пізно вчитись і самовдосконалюватись, причому такий підхід у багатьох західних країнах підтримується на державному рівні інститутом освіти. Я звикла постійно вчитися не тільки в Україні, а й за кордоном. І постійно слідкую за новими трендами, а тому вже майже 10 років я читаю такі інформаційні ресурси такі, як UNISTUDY,
Освіта за кордоном,
WorldStudy,
Мережа центрів європейської інформації,
Центр міжнародних проектів "Євроосвіта",
Delegation Ukraine EC News;
рубрики «scholarships, fellowships, grants» на Youthop,
EastChance,
Mladiinfo,
Громадський простір;
дізнаюсь про стипендії – База даних міжнародних стипендій, Стипендії для розвитку.
А ще я рекомендую вам підписатись на розсилки від: "Scholarships to study in the UK" (e-news@britishcouncil.org.ua), Німецької служби академічних обмінів (info@daad.org.ua), Електронний бюлетень ГУРТ (info@gurt.org.ua).
Окрім того, можете ознайомитимся з іще одним моїм дописом на тему викладання у вищих навчальних закладах, зокрема про досвід викладання за кордоном та онлайн-курси - http://www.gohigher.org/tamara-marcenyuk-ya-viryu-...
У другій частині інтерв'ю Тамара Марценюк розповіла про власні підходи у викладанні, про мотивацію студентства та поділилась корисними ресурсами для викладачів.
Про інноваційні методи викладання: робота в групах, спільні дослідження та використання технологій
Я часто використовую співвикладання та запрошую на свої пари цікавих гостей. Окрім того, заохочую працювати в групах над спільними проектами, наприклад, гендерний аналіз певної партії на курсі «Гендер і політика». На мій погляд, студенткам подобаються дослідницькі роботи, навіть «польові дослідження». Зокрема, спільно із Національним екологічним центром України у рамках курсу «Гендер і економіка» ми робили подібне дослідження про вплив великих агропромислових об'єктів на сільські громади (зокрема, на сільських жінок). Як результат, ми презентували та опублікували дослідження. Також я заохочую студентство писати фахові есеї на цікаві теми, аби потім мати можливість опублікувати їх на різних ресурсах – в журналі соціальної критики «Спільне», гендерному журналі «Я», онлайн-ресурсі «Гендер для всіх» та інших.
Зазвичай більшість методів викладання, які я використовую у роботі – досить вдалі. Найбільшою проблемою є робота в групах над спільними проектами. Це не завжди спрацьовує, бо передбачає відповідальність усіх. А бувають випадки, коли хтось «сачкує», або ж бракує комунікації, тоді група не хоче разом представляти результати. Є студенти, які більше люблять індивідуальну роботу, але, на мою думку, робота у групі, спільноті, колективі – це реальність сучасного життя. І цьому теж варто вчитися.
Коли я тільки починала викладати і мала менше курсів, то для комунікації зі студентами певного курсу ми використовували Google groups – було зручно обмінюватись інформацією, але доводилось витрачати на це багато часу. Був певний період, коли я активно використовувала Moodle як платформу для навчання. Однак, подекуди, траплялися технічні проблеми, і доводилось заново підвантажувати матеріали, тому тепер я майже не використовую цю платформу. Наразі ми обмінюємось інформацією радше у Facebook-групі кафедри соціології Києво-Могилянської академії.
Про практичні завдання в рамках курсів
Зазвичай практичне завдання – це письмова робота, яка виконується протягом певного періоду вдома і презентується на останніх парах, однак, це лише 30-50% від оцінки. Я не практикую «реферати», які передбачають компіляцію тексту чи навіть плагіат. Намагаюся давати практичні завдання: дослідження (наприклад, становище жінок у певній суспільній сфері - ринок праці, політика тощо); гендерний аналіз певних політичних партій України в рамках курсу «Гендер і політика»; есей на основі аналізу власного досвіду (наприклад, в рамках курсу «Вступ до гендерних студій»); рецензія на фільм тощо. На мою думку, такі завдання важливі тим, що:
1. Демонструють зв'язок і співпрацю університету та ширшої публіки, наприклад, громадянського суспільства;
2. Надають можливість випробувати теоретичні знання і роботу в групах;
3. Сприяють виробленню навичок комунікації, адже навчання – це зворотній процес, а комунікація як така є складнішою, ніж здається.
Про інклюзію в українських університетах
Передусім, перешкодою є відсутність інфраструктури для студентства із інвалідністю. А ще – перевантаження студентських груп, тому у викладачів є мало часу, аби втілювати індивідуальний підхід чи індивідуальний план для осіб із особливими потребами. Для сприяння інклюзивності, насамперед, необхідно надати можливість дистанційного навчання, чималий відсоток балу від роботи вдома (написання есе чи проведення дослідження), збільшення годин для індивідуальних консультацій.
Як мотивувати студентів?
У своїй роботі я постійно намагаюся включати в курс оновлену інформацію, зацікавлюю студентів брати участь у конференціях, конкурсах, публічних лекціях, заохочую їх готувати публікації у певних виданнях. Зазвичай студентству подобається, коли є можливість презентувати результати своєї роботи на конференціях і опублікувати результати своєї діяльності. Я маю приклади публікацій у співавторстві (часто це курсові чи дипломні роботи під моїм керівництвом), наприклад, «Чинники подолання "скляної стелі" в бізнесі в Україні», «Гендерна нерівність на ринку праці України у сфері інформаційних технологій», «Особливості політики гендерної пріоритетизації у вищій освіті : досвід Німеччини для України» та інші.
Навчатись ніколи не пізно
Цей принцип активно втілюється у міжнародних освітніх програмах. Підхід "освіта протягом життя" (life-long education) передбачає, що ми у будь-який період роботи можемо потребувати певних знань чи навичок, і готові їх отримати. Тобто, ніколи не пізно вчитись і самовдосконалюватись, причому такий підхід у багатьох західних країнах підтримується на державному рівні інститутом освіти. Я звикла постійно вчитися не тільки в Україні, а й за кордоном. І постійно слідкую за новими трендами, а тому вже майже 10 років я читаю такі інформаційні ресурси такі, як UNISTUDY,
Освіта за кордоном,
WorldStudy,
Мережа центрів європейської інформації,
Центр міжнародних проектів "Євроосвіта",
Delegation Ukraine EC News;
рубрики «scholarships, fellowships, grants» на Youthop,
EastChance,
Mladiinfo,
Громадський простір;
дізнаюсь про стипендії – База даних міжнародних стипендій, Стипендії для розвитку.
А ще я рекомендую вам підписатись на розсилки від: "Scholarships to study in the UK" (e-news@britishcouncil.org.ua), Німецької служби академічних обмінів (info@daad.org.ua), Електронний бюлетень ГУРТ (info@gurt.org.ua).
Окрім того, можете ознайомитимся з іще одним моїм дописом на тему викладання у вищих навчальних закладах, зокрема про досвід викладання за кордоном та онлайн-курси - http://www.gohigher.org/tamara-marcenyuk-ya-viryu-...
